На початку лютого Польща пообіцяла передати Україні новітні переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) Piorun, а 13 лютого Литва передала до України знамениті ПЗРК Stinger. Розповідаємо, що це за зброя та чим відрізняється від інших подібних систем.
ПЗРК «Перун» (названий на честь бога грому та блискавки у старослов'янській міфології) навіть для польської армії зброя зовсім нова. Якщо «Джавеліни», за всієї своєї технічної досконалості, використовуються американцями вже майже тридцять років, то Piorun взяли на озброєння лише у 2019 році.
Зброя є модернізацією старішого польського ракетного комплексу Grom – це була фактично частково локалізована версія радянського ПЗРК «Ігла».
Конструктивно «Перун» є відомою схемою – «ракета в одноразовому транспортно-пусковому контейнері плюс багаторазовий приціл і пусковий пристрій». Ракета використовує тверде паливо та оснащується двоканальною інфрачервоною головкою самонаведення.
Після пуску ракети в напрямку літального апарата вона не летить прямо, як зенітний снаряд, а наводиться на тепло, що випромінюється двигуном літака або вертольота, який потрібно збити.
Проте сучасні літальні апарати оснащуються пристроями відстрілу так званих теплових пасток. Кожна з них випромінює тепло і призначена для того, щоб відвести ракету на себе.
Щоб не дати можливість так «обдурити» ракету, були розроблені двоканальні головки самонаведення. У таких є основний та допоміжний канали – перший налаштовується на випромінювання основної цілі, другий – на випромінювання теплових пасток.
Значним плюсом систем самонаведення ПЗРК Piorun вважається сучасна елементна база, що дозволяє ракеті «бачити» повітряні об'єкти на відстані до восьми кілометрів – або збивати цілі, що виділяють менше тепла, такі як безпілотники.
Ракета ПЗРК важить 10,5 кг (сам комплекс – 16,5 кг), має довжину 1,6 метра та вражає літальні апарати на висоті до 4 км та дальності до 6,4 км. Як і ракети більшості переносних комплексів, вона твердопаливна.
Бойова частина – осколково-фугасна, важить 1,82 кілограма і дозволяє знищувати і гелікоптери, і літаки.
На відміну від комплексу Piorun, який стоїть на озброєнні лише кілька років, FIM-92 «Стінгер» використовувався ще за часів холодної війни і встиг стати легендою. Досить сказати, що за сорок років Stinger залишається єдиним ПЗРК на озброєнні армії США.
Для підвищення точності стрільби боєприпас ПЗРК використовує двоканальну головку самонаведення – один інфрачервоний канал, другий ультрафіолетовий. Тут є процесор, що дозволяє закладати програми, які адаптують наведення ракети на ціль, залежно від того, що це за ціль.
Якщо відомо, якими літальними апаратами воює ворог (а це відомо, парк авіації будь-якої держави не є секретом), збивати літаки або вертольоти стає ще простіше. Останні версії боєприпасу дозволяють збивати навіть крилаті ракети.
Дворежимний твердопаливний двигун розганяє ракети «Стінгера» до рекордних 750 метрів на секунду (у ракет "Перуна" – 660 м/с, у класичної "Ігли" менше 600 м/с).
Осколково-фугасна частина ракети також дуже велика – важить цілих три кілограми і має більшу осколково-фугасну дію, ніж у більшості інших ПЗРК. Ще в Афганістані ракетами FIM-92 збивали не лише гелікоптери чи транспортники, а й броньовані штурмовики Су-25.
Як повідомляє SpecMachinery.com.ua, дальність цілей менша проти Piorun – Stinger б'є приблизно на 4750 метрів, висота – до 3500-3800 метрів. Переносити споряджений комплекс одній людині досить просто, він важить лише 15,7 кілограма за маси ракети 10,1 кг.
